Суд открыл процедуру санации “Луганского патрона”

[gdlgua]

“Луганский патрон” в прошлой жизни – “Станкостроительный завод им. В.И.Ленина” не пережил независимость украины и приказал долго жить. Независимой Украине оказались не нужными станки с ЧПУ, буровые вышки, замки, ножовочные полотна, гладильные прессы и много-много другой продукции которой славился завод.  Завод им.  В.И.Ленина был закрытым предприятием и та гражданская продукция которую он выпускал была лишь малой толикой из массы оборонной продукции. Изменились времена, изменились потребности. Интересы Украины были сданы, а мощнейшая армия доставшаяся в наследство от СССР оказалась не у дел и была фактически распущенна.

У 1991 році, після розпаду Радянського Союзу, Україні дісталося у спадок наймогутніше військове формування в Європі. Воно включало в себе:
– 4 військові армії;
– 1 танкову армію;
– 1 армійський корпус;
– 3 корпуси протиповітряної оборони;
– 43-ю ракетну армію;
– важку бомбардувальну стратегічну авіацію і т.д.
Чисельність військ цього угруповання становила майже 1 мільйон осіб. Озброєння цього формування складалося з:
– танків – близько 9 тисяч;
– бронемашин – 11 тисяч;
– артилерійських систем – 18 тисяч;
– літаків і вертольотів – близько 3900;
– міжконтинентальних балістичних ракет зі своїми стратегічними боєзарядами – 176 ракет;
– окремо оперативно-тактичних і тактичних ядерних боєзарядів – 2883 одиниці.
Крім того, на стратегічних військових базах і складах в якості недоторканного запасу, розрахованого на мобілізацію 10 (десяти!) мільйонів чоловік (тобто як мінімум – 5 (п’яти!) фронтів) у разі ворожого нападу, зберігалося озброєння, військової техніки, продовольства, амуніції та іншого військового майна – за оцінками іноземних експертів – на 89 (вісімдесят дев’ять!) мільярдів доларів США.

Не обошли лихие времена стороной и наш Луганский  патрон.

Експорт технологічних ліній за кордон здійснювався з державного підприємства «Луганський верстатобудівний завод». Для цього були використані мобілізаційні потужності підприємства, що зберігаються на «особливий період». Ці потужності, з порушенням відповідних процедур, були забраковані, з верстатів і устаткування були збиті, зрізані і спиляні номери, країна і рік виготовлення, а також інші розпізнавальні клейма, зняті з обліку і експортовані в Ірак.
Протягом 1998-2002 років на околиці Багдада, де розміщено велике підприємство з виробництва різних боєприпасів, був побудований цех, у якому змонтовано і функціонувало українське обладнання, яке забезпечило повний цикл виготовлення патронів до автомата Калашникова калібру 7,62 мм.
Цех займав площу приблизно з футбольне поле. Продуктивність його – 200 штук патронів за хвилину з коефіцієнтом 0,76.
Для вирішення питань, пов’язаних з монтажем обладнання, налагодженням ліній і здачею об’єкта «під ключ», в Ірак протягом двох років виїжджали близько 30 фахівців заводу. Процес оформлення працівників заводу за кордон здійснювався у режимі високої секретності. Перш за все, всі бажаючі поїхати за кордон робітники і фахівці були змушені звільнитися з підприємства. Закордонні паспорти вони оформлювали як приватні особи (слід зазначити, що після повернення з Іраку вони були відновлені на колишніх місцях роботи – Г.У.). Візи їм були видані для поїздки в Сирію або Йорданію. Ніяких договорів або контрактів на роботу, якою вони займалися в Іраку, з ними не укладалось. Усім «добровольцям» була обіцяна щомісячна зарплата в розмірі 1200 (одна тисяча двісті) доларів США.
За словами деяких працівників заводу, які були в Іраку, розрахунки з ними здійснювалися з порушенням всіх усних домовленостей з фірмою-посередником. Спочатку, протягом 4-х місяців, гроші з розрахунку 1200 доларів на місяць, за вирахуванням 200 доларів на харчування, скрупульозно перераховувалися на раніше обумовлені адреси до Луганська. Пізніше почалися затримки з виплатою зарплати. Ці затримки пояснювалися тимчасовими труднощами. У підсумку, повністю заплатили лише першій групі фахівців, які повернулися до України у вересні 2001 року. П’ятнадцяти фахівцям заборгували від 4000 до 6000 (від чотирьох тисяч до шести тисяч) доларів США за виконану роботу. Ніякого оподаткування та розписів при отриманні грошей не велося.
Керівником групи фахівців був В. Петрікін, за виробництво гільз відповідав майстер цеху № 1 Е. Щербаков. Директором заводу в період прийняття рішення про експорт технології з виробництва патронів до Іраку працював Бондаренко Віктор Степанович.
За фактом незаконного вивезення за межі України технології для створення зброї слідчим управлінням СБУ 3 грудня 2002 року порушено кримінальну справу за ст. 333 КК України. Справа розслідується і до цього дня. Тягнеться вона, здається, для того, щоб сховати під «тайною слідства» весь бруд і кримінал цієї міжнародної афери. Щоправда, деяку частину заборгованості за цей час працівникам заводу все ж виплатили.
Слід зазначити, що на базі колишнього військово-промислового монстра – «Луганського верстатобудівного заводу», який пережив конверсію, масове розкрадання і замовне банкрутство, – через 207 років після його заснування, в 2002 році, компанією «Брінкфорд» (керівник Жванія Д.В.) було створено приватне підприємство «Луганський патрон». У власності держави залишилася лише одна операція – спорядження бойових патронів. Гільзи, капсулі, порох, кулі – все або закуповується приватними структурами за кордоном, або виготовляється на приватному підприємстві, яким став колишній Луганський верстатобудівний завод імені Леніна. Хоча, як показує світова практика, виробництво патронів повинно належати виключно державі.

И вот финальный аккорд.

Господарський суд Луганської області відкрив процедуру санації держпідприємства (ДП) “Луганський патрон”. Про це повідомляє ” Інтерфакс-Україна “.

Згідно з офіційним повідомленням суду в газеті “Голос України”, опублікованому в середу, відповідне рішення ухвалене 28 квітня.

У даний час розробляється план санації, який може передбачати участь інвестора у відновленні платоспроможності боржника, говориться в повідомленні.

ДП “Луганський патрон” спеціалізується в основному на виробництві озброєнь і боєприпасів.

За даними підприємства, його кредиторська заборгованість станом на 1 квітня складає 8720 тисяч грн, залишкова вартість основних засобів-16230000 грн.

Статутний капітал компанії становить 22157 тисяч грн.

 

Завод мёртв. Да здравствует завод!

По материалам ngo.in.ua и Русскоязычная Украина.

Запись опубликована Луганский житель.Вы можете оставить комментарии здесь или тут